Довгих днів, подорожній!
Сідай ось тут, ближче до жару, де вогонь не тільки руки гріє, а й душу. Бо сьогодні в нашому казані, в самому серці таверни «Синій кіт», клекоче дещо особливе, стародавній борщ з квашеного буряка, той, що гуцули звуть киселицею. Смак цей, не з тих, що піддаються опису одним словом. У ньому є і терпкість діжки, і волога прохолода карпатських схилів, і сила грибного духу, що живе у сушених білих дарах лісу.
Колись, давним-давно, ще за часів, коли мандрівники ходили з вузликом і посохом, а не з телефоном і рюкзаком, одна бабця в селі біля Верховини вперше заквасила буряк у глиняному глечику, заховавши його на ніч у погребі, між поліном і квашеними огірками. За три дні буряк став кислим. Але не таким, що скривить лице, а тим, що розбудить апетит і додасть сил. Відтоді кожна порядна хата в Карпатах мала баняк на киселицю.
У нашій таверні цей гуцульський борщ з квашеного буряка готується без м’яса, як на Святвечір. Але не думай, що він від цього слабкий. Та ні! Відвар із білих грибів надає страві тіла, хрін характеру, а картопля спокою. Овочі тут не для прикраси, а для балансу, і кожен шматочок має свою роль.
Цей борщ — мов спокійна бесіда в затишній кухні під шум дощу. Його можна з'їсти й мовчки, з хлібом, або запити чарчиною настоянки з медом і в обох випадках світ стане трохи кращим.
Тож якщо серце кличе до чогось автентичного, вкоріненого в землі й пам’яті, не барись. Візьмися за приготування борщу з квашеного буряка та принеси трохи гуцульського тепла у свою кухню.