Привіт, подорожній!
Та не крути носом — я бачив, як ти дивився на ту мисочку соусу. Думаєш, щось звичайне? Ха, це той самий соус, через який дід Микита ледь не облизав вікно зсередини.
Сідай. Он тобі місце біля бочки з яблучною настоянкою — тепло, сухо, і звідти гарно видно кухню, якщо любиш підглядати за магією.
Цей соус я придумав, коли в таверні не лишилось нічого, крім сметани, часнику й лимонної кислоти. Ну і пляшки білого вина, але вона для особливих випадків — тобто для кожного вечора.
Я тоді ще й картоплі трохи відварив, бо треба було нагодувати якихось втомлених дроворубів з Миргорода. Вони просили м’яса, але були вже такі голодні, що й овочі з соусом з’їли — ще й похвалили. Один навіть сказав, що «то ліпше, ніж його колишня». Не знаю, чи комплімент, але було приємно.
Соус виходить ніжний, з гострим характером — як стара шинкарка Палажка. Часник дає по носі, сметана заспокоює, лимончик шепоче: "Прокинься!". До овочів — саме те. До хліба — теж..
Так що не думай — зроби. Коли всі будуть мовчки макати овочі в миску й підозріло часто просити добавку, згадаєш Синього Кота. Можеш навіть чарку за мене підняти