Довгих днів, подорожній!
Уяви, сидиш собі у куточку таверни, вітер колише полум’я свічки, а я, старий Сиволап, ставлю перед тобою миску, з якої йде духмяний аромат. Глибокий, насичений, терпкий… То яловичі щоки в червоному вині, страва не зі швидких, але з тих, що варті кожної хвилини очікування.
Колись, у далекий Іль-де-Франс, на кухнях простих шинків, м’ясники збирали ті частини туші, які не йшли на продаж. Щоки – жорсткі, жилясті, але надзвичайно смачні, коли їм дати час. І от вони повільно танули у вині, поряд із морквою, цибулею, часником і гілочками тим’яну. Вино витягувало суть з м’яса, спеції вкладали в нього свою пісню, а повільне тушкування перетворювало щоки на ніжність.
Секрет простий, як і в усьому доброму: час, тепло, терпіння. Ця страва не любить поспіху, як не любить його старий рудий сомельє в Піренеях. Зате вона дякує тобі за уважність глибоким смаком, ароматом, який тримається в кухні ще пів ночі, і м’ясом, що ламається ложкою, а не ножем.
Подавай із кремовим пюре чи шматком свіжого хліба. І не забудь келих вина: такого ж, у якому тушкувались щоки, або трохи кращого, якщо день видався добрим.
Тож бери м’ясо, наливай вино, готуй з повагою до старих традицій, і нехай ця вечеря стане твоєю легендою.