Довгих днів, подорожній!
Було це за давніх-давен, коли бруківка Львова ще не знала шин, а лише копита коней, черевики батярів і цокання підборів панянок. Тоді я, Томидло Сиволап, господар таверни на Краківській, варив борщ, що збирав навколо себе більше душ, ніж недільна проповідь.
Одного вечора, коли туман спускався з Високого Замку, а вітер гойдав ліхтарі, в мою таверну на запах зайшов гість… не зовсім живий. Примара кухар із Батиївки, ще з часів Речі Посполитої. Потертий фартух, глиняна люлька в руці й погляд, як у старого кота, що все бачив. Сів біля вогню, не мовив ні слова, тільки зітхнув і прошепотів:
— Звариш мені львівський борщ з сосисками, як колись моя бабця на Личакові готувала? Інакше не зможу спочити.
Я не став сперечатись. Примари, знаєш, такі, як борщ: якщо вже з’явилися, то просто так не підуть. І почалось: кістки — на бульйон, буряк — з оцтом і цукром, цибуля — до золотавості, капуста — хрумка, але не тверда, картопелька — кубиками. А головне, ті самі домашні сосиски, злегка підсмажені, щоб у борщі не плавали, як потопельники, а тримали форму, як добрий батяр.
Ми з тим духом варили разом, мов старі друзі. А коли борщ був готовий, запах розійшовся Краківською, люди тягнулися на нього, наче на сповідь, але з ложкою доброго смаку замість слова прощення.
Відтоді рецепт живе в моїй таверні. І сьогодні ти, подорожній, можеш приготувати той самий львівський борщ з сосисками — з ароматом минулого і смаком, що гріє навіть тоді, коли зимова бруківка ламає ноги.
Приготуй — і хай твій дім наповниться духом Львова, теплом, і, можливо, легким муркотінням задоволення.