Привіт, подорожній!
Заходь, сідай ото за стійку. Налию тобі чарочку оковитої, щоб зігріла, а до неї — бутерброди з оселедцем і оливками. А до того розкажу історію про цей самий бутерброд.
Одного разу я йшов довгою дорогою і дуже зголоднів. І от бачу вдалині — старенька корчма. А було це неподалік шляху, яким возили рибу з балтійських берегів. Хоч я тоді й поспішав, але шлунок мав на цей рахунок свою думку. Тож — якого біса — подумав я, і зайшов.
Корчма була як і належить — прокурена, але досить затишна. Полички вгиналися від солінь, лампа тихо дзижчала над головою, і пахло там димом, оцтом і старими травами. За стійкою стояла стара Корчмина в заплямованому фартусі. Не знаю, повіриш чи ні, але те, що вона подала — запам’ятав на все життя.
Грінка з хрусткого житнього хліба, з вершковим соусом, а на ній — скибка оселедця, гостра, солона, як море у шторм, й колечка оливок — зелені, м’ясисті, як на південних схилах, зверху трохи кропу. І звісно чарочка. І в той момент стало так добре: світ знову став теплим, забув про втому, та дорогу.
Відтоді я повертався туди ще не раз. Та щоразу Корчмині вже не було. Кажуть, пішла в мандри. А може, просто пішла. Але я пам’ятаю той смак і відтворив його тут, у власній таверні. Трохи додав свого — соус із гірчицею й лимончиком, зелень свіжа, хліб трішки підсмажую на олії, щоб тримав форму.
Завжди подаю з усмішкою — бо їжа має бути трохи веселою. І трохи п’яною, якщо чесно. Тож, подорожній, раз ти вже тут — скуштуй цього бутерброда. Простий, як сіль, та смачний, як перша страва після бою. А раптом колись і ти передаси цей смак далі, у своїй власній історії. Готуй, не барись!