Привіт подорожній. Вітаю тебе в моїй таверні. Сідай ото за стійку — налию тобі гальбу пива 🍺 і розповім давню історію про борщ із грушею сушеною. Бо не всякий зразу повірить, що в борщ грушу пхають, а даремно.
Колись, ще за панських часів, у центрі Львова була маленька куховарка, на ім’я Теодора. Кажуть, вона готувала так, що до неї черга шикувалась, так смачні страви були. А ще був у неї секрет який вона давала до свого борщу, як не дивно, але то була сушена груша. І обов’язково та, що сохла над яблуневими дровами, набираючись солодкого диму.
Теодора казала: «Як у борщ грушу не кинеш — ніби й не борщ». І всі думали, що то жіноча забаганка, поки одного разу вона не подала той борщ старому аптекарю з Вірменської. Він в тім борщі таку гармонію почув, що кинув алхімію й відкрив харчевню. А груша в борщі стала легендою, як і Теодора.
І от тепер, у моїй таверні, я готую той самий борщ. Червоний, як захід сонця. З буряком, квасолею, капустою та нарізаною копченою грушею, що віддає борщу солодкавий смак і душу деревини.
Ну то що, цікаво?
То бери ножа і гайда готувати!