Довгих днів, подорожній!
Сядь ближче до вогню, та візьми кухоль чогось міцного – розповім тобі історію не про мечі чи драконів, а про іншу магію — магію сніданку.
Було це в далекій Італії, серед пагорбів Тоскани, де оливкові дерева шепочуть старі легенди, а сонце встає, ніби щойно вийшло з печі. Там, у маленькому хуторі, одна стара нонна готувала страву з того, що мала — яйця, трохи броколі, кілька солодких помідорів чері з грядки, щіпку любові й пательню, яка бачила більше життя, ніж деякі лицарі.
Так народилась фріттата — проста, але багата. Страва, яка гріє не лише живіт, а й душу. Я, Томидло Сиволап, куштував її одного похмурого ранку після ночі, що тягнулась, як стара пісня. Тоді ця страва повернула мені віру у світло.
Яйця ніжно огортають овочі, мов тепла ковдра. Броколі дає легку хрусткість і зелений акцент, помідори чері солодкі нотки, які наче вибухає в роті. І все разом, наче мелодія старої лютні: просто, але чіпляє. І найкраще, її можна їсти й теплою, і холодною. Сніданок, обід, вечеря чи закуска до келиха, ця фріттата вміє все.
Подорожній, не гай часу. Піди, візьми яйця, трохи зеленого й червоного і створи маленьке італійське диво у себе вдома. І нехай кожна сковорідка, кожен шматочок буде мов згадка про сонячний ранок десь там, де ще співають цикади.