Довгих днів, подорожній!
Сьогодні в таверні «Синій кіт» запах стоїть такий, що навіть стіни муркотять. Бо на вогні фріттата з грибами та зеленню.
Та не думай, що це якась там омлетна химера. Ні, це справжня італійська класика, що дійшла до нас крізь час і тумани тосканських пагорбів. Там, де світанки пахнуть вологою землею й дикими травами, фріттату готували з усього, що було під лапою: гриби з лісу, яйця від курей, зелень з городу. Просто, але благородно.
Я, Томидло Сиволап, скуштував цю страву вперше ще на березі Апеннінів, де таверна стояла просто над прірвою. Старий кухар, сивий як я на осінь, навчав готувати фріттату без спішки. "Головне — не псувати яйця, а гриби смажити з любов’ю", — казав він, коли підкидав їх на сковорідці, ніби грав на лютні.
Фріттата з грибами це те, що ти береш із собою в мандрівку, загортаєш у серветку і їси десь на галявині. Це сніданок і обід, страва для вечірки або просто ранок, коли хочеться справжнього. Вона ситна, ароматна, ніжна, і при цьому тримає форму краще, ніж більшість шляхетних пудингів.
Візьми гриби, трохи зелені, кілька яєць і теплу пательню. А решту зробить магія таверни. Цей рецепт для тих, хто не любить зайвого — лише справжній смак і простота.
Хапай інгредієнти й рушай до плити, подорожній. Гарна фріттата чекає лише на тебе!