Довгих днів, подорожній!
Сідай ближче до вогнища, бо в цю ніч я розкажу тобі про борщ, що вариться довго, як стара бойківська пісня, і пахне лісом та грибами. Івано-франківський борщ із перловкою, страва, яку готують у високих горах, де кожна крупинка на вагу золота, а кожна ложка зігріває, як гуцульський кожух у лютий мороз.
У горах картоплі не завжди було вдосталь, а от перловка, то була річ незамінна. Крупа терпляча, як стара кобила, довго вариться, але тримається міцно, не розлазиться, додає борщу тіла і характеру. З нею в борщі квасоля, що була в кожній хаті, та капуста, стара знайома в наших зимових стравах. А ще гриби, бо ліс то цілий магазин просто неба.
Старі бойки казали: «Чим повільніше борщ вариться, тим довше гості сидять за столом». І справді, цей борщ не вариться нашвидкуруч. Він готується з думкою, з терпінням. Як добре настояний трунок, як історія, яку передають від діда до внука.
Тож, якщо хочеш скуштувати борщу, що пахне гірським димом, хвоєю та давніми звичаями, берися до справи. Перлова крупа вже чекає, а дух Бойківщини вже стоїть за твоїм плечем і киває: мовляв, не гай часу, кухарю, пора варити борщ!