Привіт, подорожній!
Сідай ближче до вогню, візьми кухоль чогось міцного — і я розповім тобі історію, що пахне димком і свіжими травами. Був якось теплий день, такий, коли навіть гноми знімають свої металеві панцири, а я, Кіт із синьою шерстю, пішов на базар, що розкиданий просто серед лісу. Продавці там не прості — хто з болотяних земель овочі несе, хто з верхів’я гір. І от я бачу: лежать на прилавку гладенькі кабачки, а поруч баклажани, фіолетові, стиглі. Немов чекали на мене.
Повернувся я в таверну, обв’язав фартух і взявся до справи. Кабачки порізав, баклажани обсмажив, моркву потер, цибулю обсмажив до золотистості, додав томати, часнику трохи, солі й краплю оцту для характеру. І от стою над казаном, а з нього пара… ароматна, густа, з ноткою диму. Ікра вийшла така, що навіть мовчазний лісовик прошепотів "ще". А для мене це не аби який комплімент.
Скуштуй її, приготуй для своїх. Бо що може бути кращим, ніж прості речі, зроблені з душею та вогнем серця? Не гай часу — бери казан, розігрівай пательню й творіть смак, як це колись робили в кращих тавернах Середзем’я.