Привіт, подорожній!
Бачу, змучений ти, наче після сутички з трохи п’яним гобліном на базарі. Сідай ближче до вогнища, налий собі кухоль теплого — і слухай, що я, Синій Кіт, розповім.
Було це в часи, коли я ще мандрував далекими землями, шукаючи не золота, не слави — а рецептів, що роблять життя хоч на шмат смачнішим. І от, у одному забутому селi, що ховалося під тінню старого лісу, стара бабця навчила мене магії. Не тієї, що викликає грозу з неба, а тієї, що перетворює простий перець на страву, яку ти запам’ятаєш до кінця життя.
«Перець, — каже вона, — має бути цілим, з кришечкою, наче маленький казанок. А всередину — не м’ясо, не драконячі хвости, а те, що виросло під сонцем: морква натерта, цибулька, рис, трохи кабачків та ложка сиру — для згоди». А соус… соус — то взагалі балада окрема. Зі стиглих томатів, з краплею сонячної олії та димком вогнища — щоб зігрівав і душу, і черево.
Скуштуй один — і зрозумієш, що справжня магія не у фокусах, а в добре зготованій страві. І так, чарочка домашнього тут пасує, як рукавиця до клинка.
Ну що, друже, досить слухати. Настав час братись до справи. Фаршируймо перці — як навчили нас старі кулінарні маги