Довгих днів, подорожній!
Сідай ближче до вогню, знімай плащ і дай ногам відпочити. У цій частині таверни пахне Івано-Франківщиною: горами, смерековим димом і терплячою кухнею, що не терпить поспіху.
Борщі цього краю народжені з холодних ранків, довгих гірських доріг і потреби нагодувати родину так, щоб сили тримало до самої ночі. Тут у казан летить усе, що має характер: буряк — темний і глибокий, квасоля — ситна, як гуцульське слово, та копченини з димком, який ще пам’ятає полонину. Часто до страв додають лісові гриби, часникову затирку, а інколи — ложку густої сметани, якщо день видався особливо важким.
Івано-франківські борщі не кричать про себе. Вони мовчазні, густі й чесні. Їх варять повільно, даючи кожній складовій проявити свою силу. У таких стравах легко відчути різницю між святковим застіллям і буденною вечерею — але і там, і там вони доречні.
Тут ми зібрали рецепти, які готували в селах і містечках Прикарпаття: з м’ясом і без, наваристі й пісні, з грибами, білою квасолею чи молодою зеленню. Це не музейні експонати, а живі смаки, перевірені поколіннями та справжнім голодом.
Тож бери ложку, не поспішай і дозволь цим борщам зробити свою справу. А якщо в душі давно хотілося зварити щось справжнє — саме час розпалити вогонь і приготувати один із них.