Довгих днів, подорожній!
Присів от я коло вогнища, та й згадав, як колись навідався до одного капітана — японця за походженням, та з душею римського гульвіси. Приплив він до Таверни «Синій кіт» з острова Кюшю, у нього за плечима були мішки з рисом, діжка саке… і дивна історія про ramen, що вмочився у карбонару.
«Ні, Томидле, не з соусом з пакетика», — сказав він і кинув на пательню скибки панчетти. Запах був такий, що навіть мій хвіст закрутився вузлом. Потім були яйця, сир, трохи часнику — і все це змішалося з гарячою ramen-локшиною. Але не просто так, а з холодною точністю — щоби яйця не згорнулись, а стали кремом, ніжним, мов пісня сирени. І от переді мною парувала миска дива — з умамі-смаком, кремовим соусом, хрумким беконом і теплом, як обійми після бурі.
Ramen Carbonara — не чергова вигадка для фото в інсті. Це гідне зілля для тих, хто хоче швидко, ситно й зі смаком. У ньому зустрілися два світи — японський порив італійської душі. Жодного вершкового соусу, тільки яйця, сир і вміння тримати час — ось його серце.
То ж коли у тебе вдома завалявся ramen без смакової бомби в пакетику — знай, що час для ф’южна настав. Пару яєць, жменька сиру, трохи бекону — і ти вже стоїш на палубі, кличеш вітер і ложку.
Готуй, подорожній, та не барися — Ramen Carbonara чекає на тебе!