Довгих днів, подорожній!
Сідай ближче до вогню, бо на Закарпатті вечори бувають прохолодні, навіть коли літо в розпалі. А ось миска наваристого борщу швидко прожене і втому, і холод.
Закарпатські борщі відрізняються від усіх інших. Тутешні господині додають до страви не лише буряк, а й квасолю, інколи копченості чи навіть гриби, аби борщ мав густу душу й сильний дух. Смак виходить такий, що ложка стоїть, а аромати гуляють, немов пісня над горами. Не дивуйся, коли поряд із борщем тобі подадуть пухкі пампушки з часником чи свіжу паляницю, бо без хліба ця страва – лише половина насолоди.
Пригадую, як одного разу в мою таверну зайшли подорожні з далекого Мукачево. Вони принесли кошик сушених грибів і пляшку домашньої сливовиці. Ох і вийшов тоді борщ! Гарячий, пряний, із легким димним відтінком… А сливовиця так підкреслила його характер, що кожна ложка смакувала, наче нова пісня.
Закарпатський борщ то ціла історія краю, де переплітаються українські, угорські й румунські традиції. Тут у кожній мисці – трішки гір, трішки сонця й багато любові до життя.
Тож бери в руки ложку, підігрій узвар чи налий чарку вина – і гайда готувати справжній закарпатський борщ. Бо хіба ж можна мандрувати світом, не скуштувавши страви, що зігріває серце, немов вечір біля вогнища?